НАДІЯ КОВАЛЮК

Якби ти знав, як пишуться вірші...

Зі спогадів, що пелюстками квітів

непрохано торкаються душі

і сипляться на стіл рядками літер.

Якби ти знав, як плаче ніч-вдова,

під чорний шовк ховаючи тужливо

ті спогади, що мов дурман-трава,

всю душу, розростаючись, обвили.

Якби собі ти тільки уявив:

вірші, немов уламки мого світу,

падуть дощем написаних рядків

і їх я вже не в силах зупинити.

Вони течуть по жилах,по руках

і невмолимо в серце накрапають,

яке за мить розходиться по швах,

живою залишаючи лиш пам"ять. 

Крізь біль ночей як пишуться вірші...

коли в житті людей втрачають люди,

як криком вириваються з душі....

Якби ти міг хоча б на мить відчути.

Та ти не зможеш...

Тужить по землі

вдовиця-ніч, вона одна лиш знає,

як безкінечно жаль, що не в тобі,

а в цих віршах я душу воскресаю.

Що кожен вірш - то втеча від журби...

Якби ти знав...Якби ти знав...Якби...