ЛІНА КОСТЕНКО

Ще  вчора  була  я  висока,  як  вежа.
Здається,  ще  трохи  -  дістану  зеніт.
І  раптом,  як  вибух,  -  обвал  і  пожежа.
Розтрощений  камінь  -  уже  не  граніт.

Руйновище  віри,  і  розпач,  і  розпач!
Під  попелом  смутку  похований  шлях.
Зажурені  друзі  сахнулися  врозтіч.
Посіяне  слово  не  сходить  в  полях.

На  те  й  погорільці,  -  будуємо  хатку.
Над  хаткою  небо.  А  знов  голубе.
Найвище  уміння  -  почати  спочатку
життя,  розуміння,  дорогу,  себе.