ПОЕЗІЯ  ДУШІ...

Дорогі мої читачі, якщо ви помітили, друкуючи вірш, вказую лише автора і текст позії. Але сьогодні хочу добавити декілька слів. Ім'я автора Ігор Дурда, але про нього не знаю нічого, окрім того, що ми обоє палкі прихильники "Палітри", власне на сторінках цього блогу ми і познайомились. У мене склалось враження, що п.Ігор - непересічна особистість, обдарована творча людина і...дуже скромна. Свої поезії вважає аматорськими і читає лише близьким друзям. Хоча для мене ці вірші, як музика. Звичайно, я не маю диплому літературного критика, але моя жіноча інтуіція важить набагато більше... Зрештою, вам видніше, мої дорогі читачі... Чекатиму ваших відгуків.... Чомусь мені здається, що вам теж сподобаються)))

Я зірку для тебе зірву в небесах

І казку влаштую у ніч феєричну .
Для тебе я квітку знайду у лісах –
Іванокупальську , чарівну, містичну .

Для тебе я небо додолу схилю ,
Палку серенаду тобі проспіваю .
За тебе я Бога натхненно молю ,
Тому що кохаю , безмежно кохаю .

Прошу лиш одне : не кажи мені – ні !
Не розбивай мою мрію крилату .
Хай ллються із серця пресвітлі пісні –
І будні з тобою завжди будуть святом .

Весняний вітер-буревій

Розвіяв млосний сон рахманний –

І світле марево надій

Струмком спливло, як сніг останній.

Лише в безмежжі мерехтить

Одна золотосяйна мрія,

Вона так пристрасно горить

Й дарує іскорку надії.

І я ловлю щасливу мить,

Щоб стріти погляд таємничий,

Який безгрішно так манить

І мовчки в даль космічну кличе.

А серце раз у раз кричить:

Її не можна не кохати!

Боюся тьмарити блакить,

Її від інших заступати .

Сіяй же, зіронько, гори

Серед світил холодних, сірих,

І серце спрагле озори …

Бо я люблю, люблю!.. і вірю,

Що не забудеш мене ти,

Коли заступить чорна хмара.

Таку вже більше не знайти.

А може, доленька Ікара

Мені всміхнеться …

Так, візьму

Його старі, зотлілі крила

І крізь захмарену пітьму

Я прилечу до тебе, мила.

До свого серця притулю,

Зіп’ю красу твою невинну,

Останній раз скажу : «Люблю !» –

І в твоїм полум’ї загину.