ОКСАНА ПАХЛЬОВСЬКА

Я усміхнусь тобі крізь сльози: їдь!

Бо профіль вітру вранішнього строгий.

Твій корабель у гавані стоїть,

готовий до дороги.

А берег знов пустельний і нічий.

А чорна буря розправляє крила.

Але я сонце вишила вночі

на цих вітрилах.

Ти, може, не повернешся назад.

Далекий голос так співає тужно!

Твоя любов - як дзвін старих балад -

гірка і відчайдушна.

З твоїх стихій немає вороття.

Моря шумлять, і холодно на світі.

Таких, як ти, чекають все життя

заради миті.

Весняний вітер зустрічей і втеч!

Покинеш дім. Любитимеш чужинку.

Ти з тих, котрі цілують спершу меч,

а потім - жінку.