ЛІНА КОСТЕНКО
В пустелі сизих вечорів,
в полях безмежних проти неба
о, скільки слів
і скільки снів
мені наснилося про тебе!
Не знаю, хто ти,
де живеш,
кого милуєш і голубиш.
А знаю - ти чекаєш теж,
тривожно вгадуєш і любиш.
І я прийду в життя твоє.
Тебе, незнаного, впізнаю,
як син вигнанця впізнає
прикмети батьківського краю.
Я ради цього ладна жить.
Всі інші хай проходять мимо,
аби в повторах не згубить
одне,
своє,
неповториме.
Нехай це - витвір самоти,
нехай це - вигадка й омана!
Моєму серцю снишся ти,
як морю сняться урагани.
в полях безмежних проти неба
о, скільки слів
і скільки снів
мені наснилося про тебе!
Не знаю, хто ти,
де живеш,
кого милуєш і голубиш.
А знаю - ти чекаєш теж,
тривожно вгадуєш і любиш.
І я прийду в життя твоє.
Тебе, незнаного, впізнаю,
як син вигнанця впізнає
прикмети батьківського краю.
Я ради цього ладна жить.
Всі інші хай проходять мимо,
аби в повторах не згубить
одне,
своє,
неповториме.
Нехай це - витвір самоти,
нехай це - вигадка й омана!
Моєму серцю снишся ти,
як морю сняться урагани.
Відчувати тепло, що зігріває душу, радість від того, що десь далеко, а можливо, поруч живе людина, яку ти любиш, і нічогісінько не вимагати від свого почуття... Ось це і є справжнє кохання! Таке, як у ліричної героїні цієї поезії !Я радію, що Ви, Наталю, не забарилися зі "смаколиками".Дуже люблю гостинці саме від Л. Костенко!!! Із тремтливим очікуванням чекатиму дива...
ВідповістиВидалитиВи знаєте, Іванно, "смаколиків" вистачатиме, адже цей блог (на відміну від "Скарбниці..." для конкурсу...))) був створений для душі. Я боюсь, що "Скарбницю..." зовсім занедбаю, бо мене манить "Поетичний дивосвіт"...
Видалити