МИКОЛА ЛУКІВ

Не  пиши,  не  жди  і  не  зови  мене,
Не  займай  минулого  дарма.
Жовте  листя,  на  вітрах  розвіяне,
Поховала  у  снігах  зима.

Поховав  і  я  чуття  розтрачені
У  найглибших  тайниках  душі.
Не  зови,  не  жди  мене,  пробач  мені,
У  золі  вогню  не  воруши.

Що  було,  тепер  не  має  значення,
Не  вернути  пору  молоду.
І  не  призначай  мені  побачення,
Бо  про  все  забуду  і  -  прийду.