ГАННА ЧУБАЧ

Нехай мені доля вготовила муки.
Не камінь на плечі, а цілий обвал.
Я буду до щастя простягувать руки,
Я буду молитись на свій ідеал.
Нехай моя доля знедолена плаче,
Карає і мучить нестерпним життям,
Я – все-таки сильна, я щось таки значу,
Я світ цей дивую красивим дитям.
Накотяться біди – повинна здолати,
Підкориться туга- повинна змовчать
Немеркнуче світло: я – жінка, я – мати,
Запалена Богом остання свіча.
І хто мене кине – покинутий буде.
І хто словом осудить – осудиться сам.
Земна і небесна – такою я буду!
Такою достанусь грядущим вікам.