ТЕТЯНА ЛУКІВСЬКА
Не приходиш у сни…
Й не сказав чи у долі чекати,
В паралельних світах, залишивши оскомину днів.
А я в кожному сні намагаюсь сліди відшукати
Тих далеких зізнань, за яких ти в мені відболів.
Не приходиш…
І в снах порожнечею смикає в грудях.
Ще й сніжить-засипає забуті донині стежки.
Десь самотні гілки, зледеніло за вікнами блудять,
Не дістати гінкі тополині, в захмар'ї, вершки.
Не приходиш…
І сон… кольоровими нас не малює,
Лиш тумани густі застелили дороги сувій.
А холодна зима вже, по-своєму, все зафарбує...
Й зникне в білому сні силует запорошений твій.
Наталю, дякую за відпочинок на Вашій сторінці)) Заходячи до Вас у гості, постійно ловлю себе на думці, що саме тут можна зустріти рядки слів, котрі відповідають станові душі на певний момент, можна забути негаразди навколишнього життя і поринути у таку ніжну і неповторну країну ліричної краси)
ВідповістиВидалитиЛіліє, мені приємно чути такі слова з ваших вуст, приємно, що вам подобаються поезії (хоча вони не мої, але мені теж дуже подобаються). В наш складний і тривожний час поезія - це джерело і натхнення, і насолоди, і і краси!!!
Видалити