ОКСАНА КУЗІВ

Я думала, все було випадково: 

прийшов, постукав -- двері нарозтвір...

А Бог сказав: То, доню, твоя доля, 

із ним життя писатимеш, як твір...

Я марила, що то мені причулось, 

що не для мене, що не доросла...

Твоє, Твоє, -- поплескав ніжно в плечі, 

на ось, бери, -- в руці його рука.

Я вірила, що помиливсь дверима, 

не в ті постукав, сплутав адресат...

А Бог тихенько споглядав крізь хмари

і вже садив для когось інший сад...