ЛЮБОВ ІГНАТОВА

Ти приходиш у сни, як гонець найтеплішого вітру ,

Доторкнувшись душі, викликаєш омріяний злет... 

І тихенько, щоб місяць -мій друг- не побачив, я витру 

Зі щоки росянисто-солоний осінній сонет... 

    

У долоні збираю розрізнені пазлики -мрії: 

Ще до ранку далеко, ще встигну зібрати тебе.. 

І цілуючи сон, з гіркотою розлук розумію:

То не очі твої, а всього лише зорі з небес... 

    

Ти приходиш у сни, ніби музики звуки чуттєві, 

Композитором ночі ти пишеш акорди світань...

Замовкають слова, непромовлені і несуттєві

Відображенням думки у бісері віршописАнь... 

Проганяє тебе цей ненависний вбивця -будильник, 

Я хапаюся серцем за крила сполоханих снів... 

Радо день зустрічать -для незламних, щасливих і сильних.. 

Я щаслива сьогодні, бо ти все ж приснитись зумів...