НАДІЯ КРАСОТКІНА

Таке захоплення! Таке обожествління!

І, як вулкан, збудились почуття!

Найвищай злет і трепетне горіння

Лиш раз бувають на усе життя.

І то не всякому, не кожному дається

Це щастя злету, мук шалена мить.

Коли у полум’ї вогненнім серце б’ється —

Не стримати, водою не залить.

О, Боже мій! Ну, дай тим людям сили,

Щоб не порвали радості струну.

А докінця вогонь в душі носили,

Неначе пісню сонячну ясну.

І захисти, прийди на допомогу,

Надію дай, як ниточку, тонку.

І ощаслив, одкрий у рай дорогу.

Раз дав любов їм ніжну і п’янку.

Таку любов безмежну і безмірну

І божевільне двох сердець биття.

Кохання ніжне, неземне і вірне —

У них же усього одне життя...