ЛЮБОВ ІГНАТОВА

Я досі вірю в те, чого нема... 

Все намагаюсь осягнути вічність... 

Ховає свої щупальця пітьма 

У місяцем розчинену північність... 

Стаю потроху "річчю -у-собі "

(Пробачте, Канте, за таку зухвалість )...

На крила почорнілих голубів 

Наклеюю думок недосконалість... 

Під абажуром заховались сни -

Червоні маки посеред ромашок... 

Напередодні балу у весни 

Малюю сніг мазочками "гуашок "...

У музиці нестало півтонів -

Бемоль з дієзом зрадили палітру... 

І попелом легесеньким злетів 

Останній вірш, написаний для Вітру...