ТЕТЯНА ЛУКІВСЬКА

Якщо хочеш іти – іди, Як тоді, по осінньому листі. Та весна засніжила сліди Назавжди, а чи років на двісті… Ти ще хочеш іти – скажи. Ну, принаймні, хоча б буде чесно. Не лишай по собі міражі, Вже любов у серцях не воскресне! Таки хочеш іти – іди, Зберегти, що розбилось - не варто. Повертатись в минуле, зажди… Навіть так, з учорашнім азартом. Знову хочеш іти – пройди Повз калину, що рвали торішню. В пелюстковій завії сади Не прикрасять любов нашу грішну. Якщо хочеш іти – не муч, Побажаю попутного вітру. І востаннє, мабуть, власноруч… Я без суму сльозу свою витру. Все ще хочеш іти - прощай. В нікуди адресую листами. Ти без мене назавжди звикай. Твої кроки… й три крапки ... між нами.