Дітей заждалась тиха мати,
На жаль, немає і листа…
– Нема часу, щоб написати, –
Шепочуть мамині вуста.
Не раз вона їх виглядала,
Дозріли вже не раз жита…
– Це, мабуть, знов зажура давня, –
Шепочуть мамині вуста.
Згадає ненька – і всміхнеться,
Що десь онука вироста…
– Пошли їй, доле, ніжне серце, –
Шепочуть мамині вуста.
Вона б сама до них летіла,
Та відлетіли вже літа…
– Пошли їм, доле, мужні крила, –
Шепочуть мамині вуста.
Весна вітає землю отчу,
Вертають птахи до гнізда…
– Чомусь недобачають очі, –
Шепочуть мамині вуста.
Немає коментарів:
Дописати коментар