НІНЕЛЬ НОВІКОВА

Усі ми люди – кращі, трохи гірші.
Нещира посмішка ховає все…
Поет же душу відкрива у вірші
І вам на суд, довірливо несе.

Буває, переймаються не дуже – 
Хтось задрімав, замислився злегка.
Комусь і зовсім до віршів байдуже,
А хто і посміється з дивака.

А він же вам свою читає сповідь,
А він, душею зболений, кричить! 
А він очима ваші очі ловить.
І ось, впіймав – і просвітлів за мить.

                                                             І може бути в залі, цій людині
                                                                Одні лиш очі сяють співчуттям…
                                                                      Один слухач. Нехай, один-єдиний,
                                                             Але він – мій!
                                                             Йому читаю я!