ГАННА СВІТЛИЧНА

Тут  все  не  так.  Тут  все  не  як  тоді.  

Так,  як  тоді,  уже  не  буде  більше.  

Рідкого  листу  кольори  бліді,  

Немов  шматки  линялої  афіші.

Скінчилася  вистава.  Ліс  пригас.  

І  свято  осені  —  уже  відшумувало.  

Ми  все  зробили,  милий,  щоб  у  нас  

Тих  свят  все  менше  з  року  в  рік  ставало.

О,  затяжних  мовчань  отих  стіна,  

Недбалий  жест,  необережне  слово,  

Життя  своє  безжально  й  дріб’язкове  

Чи  ними  не  труїли  ми  сповна?

І  вже  душа  як  обмілілий  став,

І  звичною  вже  стала  напівправда.

А  ліс  чекав:  “Ще,  може,  прийдуть.  Завтра...”

Терпляче,  до  останнього,  чекав.

Для  нас  палив  свічки  свої  кленові,  

Беріг  разки  шипшинових  прикрас.  

Спізнились,  милий.  Нашої  любові  

Збулося  свято,  тільки,  жаль  —

без  нас...