НАДІЯ КОВАЛЮК

Хороший мій… Недавно ще коханий…

Із волошковим полем у очах.

Колись твій образ срібними нитками

Вплітався в моє серце по ночах.

Далекий мій… Приніс ти стільки болю,

Що вистачить на декілька життів.

Та не була б застужена тобою –

Ніколи не писала б я віршів.

У них – мої надії розіп”яті,

Які відчутні в кожному рядку.

Якби ти Музу міг мою впізнати –

Була б вона в терновому вінку.

Забутий мій… Відірваний від серця…

Не треба… Не читай моїх віршів,

Бо в душу твою знову заплететься

Моя душа, яка поміж рядків.

Ти вже не зможеш цього не відчути

І житимеш на острові жалю…

Хороший мій… Далекий мій… Забутий…

Тож прощавай… Цілую… Не люблю…