ГАННА ЧУБАЧ

Я - жінка! Ви чуєте, люди, я свічка,
Запалена Господом на віки!
Неправда, що я - ребро чоловіче.
Цю казку придумали чоловіки.
Я жінка, я - річка бурхлива й неспинна,
Що в повінь зриває верхи берегів.
Хто каже, що я підкорятись повинна?
Це ще одна вигадка чоловіків!
Я - жінка, природою створена пісня,
Яку чоловік заспівать не зумів.
Я - мрія і спогад, майбутнє й колишнє.
Я щось незбагненне для чоловіків.
Я - жінка, я вільна, як думка одвічна.
На думку не можна надіть кайдани.
Це ти мене в рабство продав, чоловіче,
І грішна я стала з твоєї вини.
Та я лише жінка. Я прагну кохання,
Я все пробачаю тобі неперед.
З твоєї криниці я - крапля остання.
Для вуст твоїх згірклих я - липовий мед.
Я - жінка, я враз перекинусь на зілля
І гоїти рани візьмуся тобі.
Я непередбачена, незрозуміла.
Я плачу від щастя, сміюся в журбі.
Я - жінка, я дійсно слабка половина.
Нехай переможцям лаврові вінки!
Історію творять, звичайно ж, мужчини,
Але лише так, як захочуть жінки!